Голова Антикорупційного суду про помилки НАБУ
У масивній будівлі на столичній Шулявці, оздобленій гранітом і склом, 10 років тому розташовувався один із багатьох осередків корупційного режиму Януковича. Тут, на Перемоги, 41, був банк, пов'язаний з олігархом Сергієм Курченком, якого називали "гаманцем Сім'ї".
За останні 10 років Курченко, як і інші бенефіціари того режиму, втік за кордон. Україна збудувала нову систему антикорупції, створивши для цього низку органів. Проспект Перемоги перейменували на Берестейський. А будівлю на Шулявці віддали новоствореному Вищому антикорупційному суду. Мармуровими сходами тут знову підіймаються можновладці, колишні та нинішні. Але тепер – щоб постати перед законом.
Багаторічна боротьба з корупцією не зупинилась і після повномасштабного вторгнення Росії. Ба більше, у воєнні часи антикорупційна система пережила низку змін.
У НАБУ й антикорупційній прокуратурі, що тривалий час працювали без постійних керівників, з'явились нові очільники. Слідство активізувало чимало справ, що тривалий час лежали без руху.
ВАКСу доручили ще одну функцію. Тепер Антикорсуд також погоджує конфіскацію російських активів, яку на підставі санкцій ініціює Мін'юст.
Кілька кейсів щодо політиків з позитивною репутацією в суспільстві, зокрема ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського, отримали у суспільстві назву "справ реформаторів". Вони спровокували нову дискусію про довіру до системи, з одного боку, і готовність "посадити трьох друзів", з іншого.
"Українська правда" поговорила про все це з новою головою Антикорупційного суду Вірою Михайленко, призначеною на посаду в лютому цього року.
Читайте також: "Ви хочете почути, що я відчуваю спротив? Не відчуваю". Перше велике інтерв'ю нового керівника САП Олександра Клименка
"У середньому розгляд справи триває 491 день" – Віро, мабуть, для вас не секрет, що тема судів – не мейнстримна в Україні, вона важка для сприйняття і розуміння. Поки я думала, як розпочати інтерв'ю, дивилась черговий американський серіал про суди. І от у їхній культурі суди – це захопливо. Що не менш важливо, ці фільми зазвичай просотані повагою до судів як інституції.
Як зробити так, щоб в Україні суд теж був мейнстримом у хорошому розумінні цього слова?
– По-перше, треба довіряти судам. Причому довіра має бути не лише від тих людей, які хочуть отримати послуги від суду. Довіра має формуватися в суспільстві.
Я маю на увазі, наприклад, викладачів в університетах. Бо я викладала, знаю, що думають студенти, які жодного разу не були в суді.
По-друге, треба перестати реформувати суди. 30 років незалежності України – це суцільна судова реформа. І, на мій погляд, це ненормально. Анонсуємо судову реформу, проводимо, не встигаємо закінчити – приходить нова влада. Знову анонсуємо, проводимо, не встигаємо закінчити.
Тому я би не погодилася, що суди не є мейнстримом. Якщо послухати передвиборчі агітації політиків, то суди завжди займають центральне місце. Реформа правосуддя – ключова фраза, якою намагаються загітувати суспільство.
